Спогади про Колочаву

Спогади про Колочаву

    Цього літа наша сім’я: я і троє дітей відпочивала у мальовничому і екологічно чистому куточку України – на Закарпатті.

    Випадково ми дізналися про Колочаву – єдине в світі (тепер це знаю точно!) чудове село 10 музеїв, 50 історичних пам’яток. У Колочаві ми провели два тижні і у нас була можливість відвідати багато цікавинок цієї місцевості, враженнями від яких хочу поділитися із вами.

    Музеї

    Дійсно Колочаву потрібно внести до Книги рекордів Гіннеса по кількості музеїв, що розташовані у гірському селі. Україна і українці мають знати про Колочаву та пишатися, що подібні селища є.

    По-перше вражає кількість музеїв. По-друге, - їх наповнення та креативність концепцій, за якими вони створені. Всі музеї інтерактивні, можна присісти, доторкнутися, сфотографуватися, запитати. Наприклад, у музеї «Стара школа» діти сиділи за партами та змогли відчути себе директором школи, присівши за стіл директора. Вони залюбки одягали піонерські пілотки та дули у горн в піонерській кімнаті. Відвідуючи музей «Старе село», можна доторкнутися до життя тодішнього вчителя, майстра, голови села через причетність до старих речей, що слугували їхнім господарям. В цьому музеї ми бували майже кожного дня і діти, відчували себе як вдома: обнімали гусей, уявляючи себе в казці «Івасик-телесик», дзвонили в шкільний дзвоник, пили воду з криниці, просто сиділи на траві та милувалися краєвидами.


    У Музеї «Лінія Арпада» нам дали поміряти каски, потримати рушницю, трошки приміряти на себе життя військового.

    Особливо нас вразив музей птахів та його відданий своїй справі господар. Біля тисячі папуг, яких можна погодувати разом з їхнім татом паном Василем Макаром. Про птахів пан Василь може розповідати тижнями. Вражає те, що він сам вивів кілька нових видів папуг, на жаль, не запам’ятала їхні складні назви. 300 голубів різних видів, серед яких є і спортивні живуть у голуб’ятні, деякі з них повертаються до своїх домівки навіть з Москви. Мої діти дуже раділи через те, що пан Василь дав їм потримати голубів, показав як саме вони вирощуються. Головне, що пан Василь не просто показує птахів та розповідає про них, разом з його екскурсією він передає любов до пташиного світу.

     Нам сподобався музей «Вузькоколійки», його наповненість, різноплановість. Малюки  весело одягали картузи залізнодорожників та фотографувалися, тримаючи в руках давні ліхтарики. Мені подумалось, що в Україні немає музею залізної дороги, а це дуже цікаво і дітям, і дорослим. Засновники музею дають добрий приклад в цьому.

     Мої діти, переглядаючи фотографії, кажуть: « Це – наша Колочава, а це наші музеї». Таким чином через колочавські музеї у дітей виховується культура приналежності до музею, радість від знайомства з новим.


    Природа

    Тут в Колочаві чисте гірське повітря. Куди б ми не пішли, навколо гірські краєвиди, які наповнюють душу красою, дають можливість відчути простір неба, відчути себе людиною «просто неба». Ми жили біля музею «Старе село», засинали і прокидалися під шум гірської річки. Збирали суниці в колочавських лісах, пили воду з кришталево-чистих струмків. Особливу радість ми отримували від колочавських корів, які є наймудрішими серед україньских корів, вони приходять до дому самі. До біо-бази ми так і не дійшли, а варто було б. Природа тут чудова – адже Колочава входить до національного природного парку «Синевир». До речі, Синевир поруч і ми декілька разів змогли помилуватися його красою і в сонячний день, і в дощ.

    Оздоровлення

    Мета відпочинку – цілісне оздоровлення людини. Ми пили Колочавську мінеральну воду «Боркут» та відчули на собі її цілющі властивості. Куштували смачне, солодке ні з чим незрівнянне коров’яче молоко. Корови пасуться в горах, їдять чебрець, суниці, їхнє молоко дуже відрізняється, навіть від полтавської корови. Познайомившись, з Марією та Олександром Шимонями, які займаються бджільництвом, ми скуштували смачний гірський мед, багато чого дізналися про пасіку, спробували апітерапію, а саме лежанку на бджолиних вуликах. Вібрація, що передають бджоли, їхня температура та аромат вуликів, допомагають оздоровленню. Я була дуже рада, що ми змогли приймати таку терапію, оскільки це оздоровлення для серця, легень, бронхів, нервової системи. Дітям дуже подобалося бувати на пасіці, дихати ароматами меду та бджіл. А ще нас пригощали трав’яними чаями та оздоровчими напоями на основі меду. Трави в горах більш цілющі і чисті і ми взяли із собою колочавських чаїв, щоб до наступного літа мати здоровий чай вдома.


    Духовність

    В Колочаві є й старовинна церква Святого Духу, де незважаючи на те, що це музей, тут відчувається дух миру та молитви. Біля церкви росте веймутова сосна, рідкісне і давнє дерево,біля якого хочеться стояти та дихати його ароматами, вбирати його силу.

    Ми відвідували православний Храм, що присвячений Св. Іоану Хрестителю, і побачили, як віддано і щиро моляться колочавці. По молитві у храмі відчувається, що Колочава – село, де збереглися  віра й молитва. На службі моляться від старенького – до маленького. Нам – мешканцям великого міста, треба вчитися такий щирій молитві.

    Особливе враження на нас справив монастир, що присвячений іконі Божої Матері «Нечаяна радість», він стоїть на виїзді з села і лише його вигляд приносить радість, дерев’яний храм, а навколо квіткове розмаїття, затишно й молитвенно. В монастирі знаходиться ікони прославлених Карпатських Святих – ікона з часткою мощей прп.Алексія Карпаторуського та ікона з часткою мощей прп.Іова Угольського.

     А ще в Колочаві багато поклонних хрестів, що стоять у дворах перед хатами і нагадують про молитву, про подяку, про Господа і дорослим, і маленьким.  

     Люди

    Колочава село, де народилися і виросли, живуть і приїжджають цікаві люди, віддані своїй справі. Саме люди створили і музеї, і пам’ятники, вдихнули нове життя в старе, як вік, село. Саме люди дбають про розвиток села і це відчувається у постійному спілкуванні. Тут, в Колочаві, де б ми не були, зустрічали доброзичливість, щирість та привітність працівників музеїв Василя Макара,  Василя Михайловича, Андрія, Марії Шетелі; господарів кафе «Привал» Марії та Івана Марковичів, де ми обідали, уважної і відданої лікарки пані Васили, родини Шимонів, де ми насолоджувалися всіми радощами пасіки, Лариси і Юрія Хланти, їхньої доньки Іринки, де ми жили.


    Є одна людина в Колочаві, яку ми не бачили, але зустріли через його талановиті скульптури, відчули його майстерність та любов до свого села, до людей. Це Петро Штаєр, скульптор з великою любов’ю. Особливо запам’яталося дві з його робіт, пам’ятник заробітчанам, і вчительці. Задала собі питання: «Де, ще в Україні вшанували професію вчителя пам’ятником? Коли ж перестануть українці лишати свої родини і їхати на чужину за копійкою?».

    А ще ми побачили і почули від людей, як багато зробив для свого рідного села Станіслав Аржевітін. Якби кожен депутат, чи кожен бізнесмен зробив щось для свого села, міста, вулиці, то Україна дійсно б розквітла.

    Ми щиро вдячні всім, кого зустріли в Колочаві. Відпочинок був цікавим і здоровим, корисним. А зараз розповідаємо про Колочаву нашим друзям, показуємо фотографії і вже разом збираємось до Колочави.

    І вам також бажаємо, хто ще не був, відвідати єдине в світі село десяти музеїв та двадцяти пам’ятників.

 

Відпочивали Братусь Іванна, Матфій, Миколка та Марія.

 

Колочава та всі її мешканці щиро дякують за такі теплі слова і сердешний відгук! Будемо і надалі робити усе можливе аби у наших гостей залишилися найприємніші враження від відпочинку у нашому селі.