«Колочаво, Колочаво яка ти файнинька..»

Далеке гірське село, сусід озера «Синевир»,  незабаром стане селом десяти музеїв та центром зеленого туризму на Закарпатті

 «Колочава –село файне, лиш мало у ямі, та такій в ній дівки файні як намальовані», - співають жителі села, яке розташовне у Міжгірському районі Закарпатської області. Оперезана горами Стримбою, Ружою, Красною, Дарвайкою та Барвінком Колочава й справді  розкинулася у самому серці Верховини. Її називали «землею без імені», «забутим Богом» краєм та попри усі скептичні прогнози село почало доводити усім що воно – найунікальніше на Закарпатті.

 Потрапити до села Колочави зі Львова можна двома шляхами. Дешевший – доїхавши електричкою Львів-Мукачево до станції Воловець, там пересідаєте на автобус до Міжгіря, а вже звідти- до Колочави. Легший спосіб і вдвічі дорожчий для студентів, - прямий автобус із автостанції біля залізничного вокзалу до Міжгір’я. Далі – або автобусом до села, якщо не встигли – до біля столітнього дуба люди завжди чекають на транспорт, який підвезе до села. Доречно нагади, що такого поняття як «автостоп» тутешні жителі не розуміють. Тому навіть якщо чоловік їде власним авто в особистих справах і підвезе вас до потрбіного місця – вам все-таки доведеться йому заплатити визначену суму.

 Варто нагадати й про місцевий час, який на годину позаді від київського. Адже на запитання «Котра година?» (Кулько часу?) ви неодмінно почуєте «А вам якого треба?»

 Переїхавши за Міжгірський перевал, через зміну атмосферного тиску, частково втрачаєш слух. Оглянувшись довкола, одразу розумієш, що потрапив в інший світ, перетнувши не лише простір, але й час. Здається, час тут зупиняється, зникає світська метушня, стреси... Повітря дурманить своєю перенасиченістю киснем, місцеві жителі  дивують словами колоритного колочавського діалекту. Приїжджому гостю практично нереально зрозуміти про що говорять між собою жителі, адже їхня мова – це суміш угорської, румунської, чеської, німецької, польської, молдавської, російської та української мов. Закарпаття у різні періоди історії потрапляло під владу різних іноземних держав, які окуповували його не лише в економічному, але й культурному плані. Відтак мова загарбника якщо не повністю, то частково адаптовувалися у краї.

 Але хто б не приходив жити у Колочаву як загарбник чи утікач – мадяр, німець, поляк, румун, чех, молдаван – більшість корінного населення були русинами і руська мова переважала над ними. Саме  тому  Колочава була і досі залишається українським селом. 

Новий пгляд, 2009 р