Птахопарк Василя Макара

Птахопарк Василя Макара


     Кожен із нас має хобі, вподобання чи причуди, як-то зазвичай говорять у селі. Та унікальним і безперечно найцікавішим у Колочаві є Василь Макар (Швеган), який вдома має свою птахоферму. Та найбільше людей дивує те, що доглядає він за майже двома тисячами папуг та голубів не для прибутку, а для душі. Одночасно він працює іще на двох роботах.

     Його будинок розташований у центрі села і вирізняється з-поміж інших. На задньому дворику видніється вольєр. У високих дротяних клітках цвірінькає ціле пташине царство – світло- та темно-зелені, червоні, блакитні, жовті папуги. Спортивні голуби літають над стріхою будинку Макара, а декоративних птахівник тримає у вольєрі – щоб не втекли.

     «Любов до птахів у мене з’явилась ще у дитинстві, – розповідає Василь. – Як мені було 9 років на наше подвір’я випадково залетів поштовий голуб. Поки він крутився біля курей, я мудрував, якби то його зловити. Потім вигадав: «Насип трохи зерна, над ним підіпри тазик палицею з прив’язаною ниткою. Сховайся і чекай, доки голуб піде у пастку».

     Так у Макара з’явився перший голуб, який потім дав потомство із звичайною голубкою.

     Серйозно займатися своїм птахопарком Василь почав вже після одруження. Збудував прекрасний двоповерховий будинок і на початку 80-х поїхав із жінкою до Львова. Купив там пару хвилястих папуг і пару породистих голубів. І так із дня в день, із місяця в місяць розширював свій парк. Скільки тепер є птахів, він точно не знає й сам, каже, що вже давно збився з ліку. Загалом назбирається десь до двох тисяч. Зі спортивних голубів має українських, румунських, чеських. Із декоративних – дутишів-ставаків, карликових – чорних, білих, строкатих. Є голуби-туркоти різних барв і різних видів, різні голуби-павичі, якубіни. Із папуг є хвилясті, бернарди лімцеві, пенанти, барабанти, гірські...           «За птаха можу віддати будь-які гроші, – каже Макар. – Бувало, що на всі зароблені гроші купував птахів. Можу зарплату лісника спокійно віддати за голуба. А як нема грошей, то продаю якогось із птахів, яких маю по два-три. Їздив на заробітки до Чехії і звідти привозив папуг. У робочі дні працював, а на вихідні сідав на велосипед і їхав шукати птахів. Так я пів-Чехії проколесив на ровері» .

      Найбільше Макар сушить голову над тим, як прогодувати пташок. На просо, овес, пшеницю, кукурудзу, ячмінь, гречку тощо доводиться папугарю витрачати чимало грошей. Тому як не вистачає коштів, то змушений продавати своїх улюбленців. «Бізнесом це тяжко назвати, бо завжди маю більше витрат, ніж прибутків. Та моє хобі дає велику насолоду для душі, заспокоює нерви. Від птахів заряджаюся позитивною енергією, то є найкращі ліки для мене», – переконує Василь. На годування усіх птахів витрачає по кілька годин на день. Якщо дуже заклопотаний, то допомагають жінка, син і невістка. Навіть маленька онучка, побачивши, що дідусь прямує до вольєра, одразу кидає всі забави та прямує за ним.

     За багато років життя із птахами Василь Макар навчився навіть їхньої мови. Він добре розуміє, коли папугам щось не подобається, коли вони голодні або ж захворіли. Каже, щоб папуги розмовляли людською мовою, треба щоб вони жили по одному.

     Майже кожен гість Колочави, почувши про диво-парк, виявляє бажання його відвідати. Василь же не відмовляє нікому та із задоволенням годинами розповідає про своїх пташок.

     А ті, у свою чергу, вітають гостей чарівним співом.