Школа вівчарства

     Одна з найдревніших професій у Карпатах - вівчарство - завжди приваблювала своєю романтичністю та можливістю півроку жити серед тиші гір, далеко від сільської метушні. Вівчарству ніколи не навчали у жодному закладі, її основи опанували прямо в польових умовах. Батько навчав сина, дід – онука, і так з покоління в покоління передавалися секрети виведення та випасу овець.

     Та часи змінюються і тепер дідівська праця мало приваблює молодь, яка все далі віддаляється від сільського способу життя та ведення господарства. А що вже казати про жителів міст, багато з яких навіть не бачили справжньої вівці. Тому аби познайомити туристів з вівчарством та навчити основ цієї праці колочавці відкрили Школу вівчарства.

     Підйом на одну з найкрасивіших та найвищих вершин Горган - Стримбу не кожному по сназі, проте бажання пізнати щось нове, екзотичне, перемагає лінощі. Крок за кроком у супроводі досвідченого провідника ви долаєте схили Стримби. Село вже ледве видніється внизу, а кругом відкриваються небаченої краси краєвиди, незаймана природа, дух захоплює кришталево чисте гірське повітря. Краса!

     Аж ось уже чути мелодію дзвіночків, що калатають на шиях в овець, доноситься гавкіт собак та гойки вівчарів, що завертають отару. Перед очима туристів постає вівчарський салаш та кілька сотень букулай, ваклеш, север, білиць, мурь – все це назви овець, залежно від кольору шерсті.

     Вівчарі заганяють отару в кошару та починають доїння. Туристи фотографуються чи пробують самі здоїти вівцю. Після захоплюючого майстер-класу всі цідять молоко, яке одразу ж ставлять біля вогню аби нагрілося. Далі вівчар вже розповідає про процес виготовлення сиру, варить вурду на очах у вельми зачудованих туристів, дає дегустувати чудодійну жентицю (сироватку), грає на трембіті, сопілці. На ватрі вже докипає вівчарський обід, пахощі якого вітер розніс вже ген по полонинах. Токан з овечою бринзою на висоті понад 1000 метрів під захоплюючі  розповіді вівчарських пригод смачний, як ніколи. А далі – збирання ягід, грибів, катання на коникові. Найбільш витривалі піднімаються аж на самий верх гори Стримба (1719 м.). Провівши кілька годин біля вівчарів, група спускається донизу. Проте бажаючі краще пізнати вівчарську екзотику можуть, поставивши намет, залишитися в горах стільки, скільки витримають.

     Школа вівчарства починає працювати у середині травня, саме тоді вівці виганяють на випас.  Отара поступово підіймається в гори. Два місяці – липень, серпень – вівчарі перебувають високо у горах, і вже потім сходять над село. Пасуть до Митря – 8 листопада. Якщо доти випадає сніг, то овець женуть у хащу – поміж дерев тепліше і завжди можна знайти пашу.