У Колочаві відкрили пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни»

У селі Колочава Міжгірського району Закарпатської області напередодні Дня вчителя відкрили пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни». Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок.

Автор монументу -  виходець Колочави, відомий український скульптор  Петро Штаєр.

«Такий пам’ятник мав би стояти десь у центрі області, - розповідає ініціатор та меценат створення монумента, уродженець села Колочава, нардеп Станіслав Аржевітін. – Цих молодих  вчительок відірвали від дому та скерували на роботу у далекі гірські райони. Важко переоцінити місію, яку вони виконали  в сільській освіті того часу».

За словами Станіслава Михайловича, який десятки років глибоко досліджує історію рідного села, у  жовтні 1944 року в Колочаві встановилася нова влада.  Система освіти переводилася за зразком освітньої системи Радянської України. Та реалізувати цю шкільну реформу можливо було лише підготовленими педагогами з України. Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом  40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250  вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Серед них були і батьки мецената -  Любов Дринь та Михайло Аржевітін.

Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була  закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю  норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області.   Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної за східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів». 

Та 15 вчительок назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Саме їхні прізвища викарбувані на колочавському пам’ятнику «Вчителька з Вкрайіни». Більшість із них давно померли, проте кілька старих вчительок таки приїхали на відкриття монументу.

  З історії:

Першу хвилю вчителів на Закарпаття з Великої України на початку 20 сторіччя склали вчителі-емігранти.  На кінець 1926 року в шкільному інспектораті Підкарпатської Русі на обліку перебувало  близько 70 таких вчителів. Майже всі емігранти – це втікачі від переслідування комуністичної влади, що встановлювалась в Росії, Україні, на Кубані після завершення Світової війни 1914-1918 рр. Більшу частину вчителів-емігрантів  складали галичани. Всі вони свого часу були примусово мобілізовані в роки війни на фронт в складі австро-угорського війська, а по завершенні війни добровільно вступили до новостворюваної української армії. Війська УНР були розбиті, більша частина вояків потрапила в полон,  частина була інтернована до Польші, Німеччини. Інша група емігрантів-вчителів складалась з колишніх вояків  армії Денікіна або Врангеля, які формувались на Дону і відступали від Червоної армії  через Крим до Туреччини. В 30-х роках минулого сторіччя більшість інтернованих вчителів отримала дозвіл від чехословацького уряду на вчительську справу. Дорога додому комуністами була для них закрита. Майже всі вчительки з Великої України свого часу стали дружинами чехословацьких підданих і разом з ними повернулись до Чехословаччини, в складі якої тоді перебувало Закарпаття.

Під час угорської окупації 1939-1944 рр. українці – емігранти вимушені були покинути Колочаву, але в серцях їхніх учнів назавжди залишився  Тарас Шевченко, Запорізька Січ, Леся Українка, Іван Франко …  та український прапор.

   

Західна інформаційна корпорація, 5 жовтня 2009 рік 

http://zik.ua/ua/news/2009/10/05/198780